Заклад  був створений у далекому 1922 році, коли наказом по Південній залізниці створили Білопільську школу фабрично-заводського навчання.

Кваліфіковані робітники були потрібні передусім залізничному транспорту – і вибір випав на Білопілля, тому що на станції функціонували паровозне депо, чималі ремонтні майстерні, а отже,  була матеріально-технічна база для навчання молоді.

Важливим етапом в розвитку навчального закладу став 1940 рік – Білопільську школу фабрично-заводського навчання перейменували в залізничне училище №2.

Однією із трагічних сторінок історії закладу є евакуація учнів та педагогів в кількості 600 чоловік під час Великої Вітчизняної війни у м. Барабинськ Новосибірської області.

  У Барабинську учні вчилися і виготовляли різну продукцію для фронту. Працювали по 12 годин на добу та не скаржились, розуміли – війна. 

 Їхня праця наближала перемогу над ворогом. І не марно.

Після визволення Білопілля від фашистських загарбників у 1943 році училище повернулось з евакуації. Директор  Я.С.Соколов видав наказ № 1 по залізничному училищу №2,  яким зобов’язував приступити працівників до виконання обов’язків.

Збитки, заподіяні війною, були  великі, але навчальний заклад розпочав  відбудовуватися.

 Білопільське училище –  єдине в Україні, яке не розформували під час війни. Воно  вистояло і продовжує жити.

Саме Білопільський професійний ліцей залізничного транспорту закінчили:  Логвин Пилип  Андрійович, Герой  Радянського Союзу, Назаренко Юрій Йосипович, член Спілки письменників України,Пухначов Олександр Миколайович, який віддав своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані та був нагороджений посмертно медаллю «За бойові заслуги».